Вікно НАДможливостей: “Вікно Овертона”

Сьогодні ми часто чуємо, що всі прогресивні люди вже спокійно й адекватно ставляться до одностатевих стосунків. Ця тема стала звичною не тільки для особистого спілкування, а й нерідко порушується у ЗМІ. Все частіше лунають аргументи за одностатеві шлюби, за усиновлення дітей людьми нетрадиційної орієнтації, за гей-паради… Поступово все більше і більше осіб вважає, що це й справді – природно. Хоча ще декілька десятиліть тому подібні теми принципово публічно не обговорювалися.

Чому ж так відбувається – те, що здавалося у суспільстві неприйнятним, із часом може набути звичних рис? Чи справді будь-яка ідея за «правильної» пропаганди та подачі може позитивно «піти у маси»? І що вже через декілька років може вийти за межі поняття «табу» та вже відноситися до поняття «легалізоване»?

Теорія Овертона

Американський соціолог Джозеф Овертон (Joseph P. Overton) у 1990 році вирішив дослідити описані процеси і зробив цікавий висновок: кардинальні зміни у ставленні суспільства до принципових питань мають аж ніяк не природний характер. В їхній основі – добре продумана соціальна технологія. Науковець описав цю методику і був впевнений у її безвідмовній ефективності. Вже після смерті Джозефа цю технологію назвали «Вікно Овертона». Важливо, що науковець сам не розробляв методику, а просто дослідив суспільні процеси, проаналізував і на основі своїх спостережень зробив висновок, що кожна ідея чи проблема має у суспільстві, державі свій кордон – так зване «Вікно можливостей». У межах цього вікна певну ідею дозволено або не дозволено обговорювати, відкрито пропагувати, підтримувати або узаконювати.

Для того, щоб зуміти узаконити певну ідею – вигідну, необхідну для влади, – недостатньо просто захотіти певному політику. Треба зробити так, щоб ідею підтримало суспільство. Але ця умова не стає перепоною – насправді ідея може поступово пройти етапи від «абсолютно неприйнятної» до «законної». Спочатку проблему порушують у масах, публічно обговорюють, з’являються перші активні прихильники ідеї. Та чи інша тема через особисті дискусії, публікації та пропаганду у ЗМІ, демонстрування у фільмах поступово закладається у нашій свідомості та примиряється з іншими нашими поглядами. Тепер шлях до легалізації – відкритий.

Тобто «Вікно можливостей» не є сталим, нерухомим. Завдяки технологіям його можна розширювати, переміщувати. Ба більше, до легалізації здатна дійти абсолютно будь-яка ідея! Вся ця методика насправді є непомітною, адже впливають поступово, протягом тривалого часу, системно і головне – масово.

Нещодавно у ЗМІ спробували, як приклад, у цю технологію вписати жорстоке, нечуване, заборонене – канібалізм. Авторський матеріал журналіста Євгена Горжалцана «Технологія знищення» викликав активну дискусію в Інтернеті та у соціальних мережах. Хіба взагалі можливо уявити законне поїдання одне одного сьогодні, у цивілізованому світі? Без сумніву, це викличе реакцію спротиву, осуду, люди вийдуть на протести. Тому такий приклад можна назвати «неприйнятним». А за теорією Овертона «неприйнятне» може бути узаконене! Як?

 

Секрети технології

Найперше потрібно змінити ставлення суспільства до певної ідеї, проблеми. Якщо на цю тему ніколи не говорили – ні
у приватних розмовах, ні публічно, – почати поступово її обговорювати. Наприклад, чому б з наукової точки зору не поговорити про канібалізм? Про його причини, випадки в історії, ставлення різних культур до людоїдства. Це спровокує дискусії, заперечення і… перші прояви схвалення. Будь-яка проблема знаходить своїх радикальних прихильників, а завдяки сучасним технологіям – через Інтернет, ЗМІ – їхні аргументи та переконання дійдуть і до масової аудиторії. Отже, «Вікно можливостей» вже починає свою дію.

Тема, на яку суспільство наклало табу, самим же суспільством активно обговорюється, розвивається у різних напрямах і набуває перших прийнятних рис. Канібалізм вже не можна однозначно засуджувати, адже в ідеї з’явилися прихильники.

Тепер цю ідею можна перевести з розряду просто «радикальної» до «можливої».

Технологія не припиняє працювати: все більше науковців приєднується до обговорення, кожен формує власну позицію та наводить свої аргументи щодо проблеми.

Ще один «секрет» технології – «перейменовування» проблеми. Щоб легалізувати неприйнятну ідею, її слід назвати по-іншому – політкоректно. Можливо, перейменовувати те чи інше явище доведеться кілька разів. З часом нове поняття не буде наділятися тими негативними рисами, яке мало початкове визначення.

Також важливо знайти (чи вигадати) доказ того, що легалізувати ту чи іншу ідею нормально: на основі історичних, міфологічних, культурних, фольклорних даних. Наприклад, в історії нашого народу зафіксовані неодноразові випадки канібалізму під час Голодомору 1932-1933 рр.. Мета цього етапу – переконати, що не завжди поїдання людей було кримінально караним. Тепер табу знято, канібали стають частиною суспільства.

Після того, коли громадськість переконалася у можливості ідеї, їй потрібно надати розумних, раціональних рис. Неважко переконати, що іноді обста- вини просто примушують до людоїдства. Тобто тут уже починається повноцінна боротьба між прихильниками та ненависниками канібалізму. На цьому етапі активно працює технологія: між справжніми, свідомими противниками людоїдства з’являються противники «фальшиві», які просто виконують свою роль – агресивно закликають до знищення, спалення не тільки канібалів, а й темношкірих людей, наприклад. Їхні публічні акції, провокації активно тиражуються у ЗМІ.

Прихильники ж канібалізму мають можливість сформувати для себе позитивний імідж: засуджують прояви расизму, агресивності, жорстокості, аргументують свої позиції вдумливо та спокійно.

У ЗМІ та наукових колах також не припиняється робота – суспільство переконують, що людство протягом своєї історії час від часу поїдало одне одного, і це – нормально.

Тепер ідея канібалізму може з раціональної ставати популярною.

Сьогодні популярним вважається те, що нам показують на екранах: серіали, фільми, телепередачі. Люди цікавляться життям акторів, співаків, медіаперсон. Якщо ідею канібалізму підхоплює світ кіно чи шоу-бізнесу, ця ідея також стає популярною.

І тут знову важлива роль належить саме ЗМІ: шокуючі заголовки, неймовірні відкриття, пікантні подробиці, відверті інтерв’ю – таке цікавило масову аудиторію завжди. І якщо на перших шпальтах з’явиться тема канібалізму, про це читатимуть, про це говоритимуть.

Канібала на даному етапі можуть наділити будь-якими позитивними рисами, виправдати, пожаліти… Журналісти, спеціалісти, фахівці – тепер вони маніпулюють думкою суспільства так, як необхідно технології, адже «Вікно можливостей» уже активізувалося!

Останній етап – популярна тема стає актуальною політикою. На рівні влади починається підготовка законодавчої бази, проводять соціологічні опитування, які нібито віддзеркалюють високий відсоток підтримки ідеї у суспільстві. Політики у своїх програмах починають пропонувати ідею легалізації канібалізму.

Безсумнівно, ще існуватимуть незгідні, ті, для кого ідея канібалізму і далі здаватиметься неприйнятною! Але шкідлива, руйнуюча ідея вже успішно в суспільство запущена – наступне покоління виросте із зовсім іншим ставленням до проблеми… Ось як легко всього за кілька кроків перекреслити одну з основоположних засад, норм людства.

 

Терпимість чи реальна загроза?

Овертон довів: якщо певна ідея має вигоду для влади, то існує реальний механізм її легалізації. І не важливо, наскільки абсурдними чи неприйнятними узаконені ідеї виглядають на перший погляд. Чому ж описана технологія така ефективна? Ймовірно, тому, що в її основі – толерантність, своєрідна «заборона на заборони». Політичні системи можуть дуже вправно зловживати толерантністю (терпимістю), свободою слова, відсутністю чіткого поділу на добро і зло. Варто тільки захотіти – і запанує вседозволеність, без жодних рамок, обмежень і табу. А це – шлях не тільки до деморалізації, а й до самознищення людства.

Метою статті не є засудити чиїсь життєві погляди, цінності чи пріоритети. Кожен із нас робить свій вибір і, зрештою, має на це право. Проте ми повинні зрозуміти, що цей вибір слід робити обдумано, виважено і не під тиском маси.

Хоcе Ортега-і-Гасcет (José Ortega y Gasset) у праці «Бунт мас» так описує масову людину: «Маса – кожний, хто сам не дає собі обґрунтованої оцінки – доброї чи злої, а натомість почуває, що «такий, як усі», і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним із іншими». Філософ засуджував те, що людство втрачає будь-які норми, відмовляється від канонів, тому дав пораду, актуальну і для сучасної людини, – довіряти лише культурним засадам та моральним цінностям.

Адже невідомо, що політикам й іншим «сильним світу цього» вдасться легалізувати всього за декілька років. А через десятиліття? Вчені, які проаналізували ефект цієї технології, вважають, що нам уже почали нав’язувати «нормальність» педофілії, дитячої евтаназії, інцесту.

Деякі «науковці» США називають педофілію нормою. У Франції, за інформацією численних інтернет-видань, батьки не пускають до школи дітей через запровадження уроків, де молодшим школярам розповідають, що вони не народжені хлопчиками та дівчатками, а можуть самі вибирати свою стать.

Чи справді саме так представляють гендерну рівність у французьких школах? Визначити тепер важко, адже в Інтернеті новину активно поширили та емоційно обговорюють. Хіба це не є одним із етапів технології, описаної Овертоном?

А цьогоріч у Бельгії офіційно визнали дитячу евтаназію. Відповідно до законопроекту невиліковно хворі неповнолітні пацієнти можуть попросити про евтаназію, якщо біль нестерпний, способів його полегшення немає, а їхня хвороба, за прогнозами лікарів, призведе найближчим часом до смерті. У Нідерландах дитяча евтаназія законна з 2002 року. Тема
евтаназії неоднозначна, вагомі аргументи мають як прихильники, так і противники процедури.

Проте чому ми так легко дозволяємо чинити те, що в християнстві називається гріхом? Через яку межу може перейти людство, сліпо підпадаючи під маніпулятивні технології?

Варто пам’ятати: натовпом завжди легко керувати, а якщо ми припинимо бути частиною «стада», відповідатимемо перед собою, перед своїм народом, то жодна влада нав’язати нам шкідливих ідей не зможе.

 

Книга «Вікно Овертона» («The Overton Window», 2010 р.) – політичний трилер, в основі сюжету – технологія, описана Джозефом Овертоном. Автор – американський журналіст та ведучий Гленн Бек (Glenn Lee Beck).

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Залишити коментар

Автор статті

Останні статті

Підписуйтесь на нас

“Експеримент” – це найперше ідейний проєкт. І, аби видавати журнал, нам потрібні ресурси: на поліграфію, оплату роботи авторів та технічних працівників.

Тож, якщо вам близькі цінності “Експерименту”, цікава тематика видання і ви би хотіли, щоб журнал продовжував жити, маєте можливість нас фінансово підтримати!

А ми і надалі турбуватимемося про ваш саморозвиток! 🙂

Хочете першими дізнаватися про цікаві новини та статті журналу? - підписуйтесь!

Ми надсилаємо тільки якісний контент, але в разі чого ви завжди зможете відписатися від наших мейлів

Підтримати проєкт!

Завдяки вашій навіть найменшій фінансовій допомозі ми зможемо готувати нові випуски журналу, дякуємо!