Сьогодні ми часто чуємо, що всі прогресивні люди вже спокійно й адекватно ставляться до одностатевих стосунків. Ця тема стала звичною не тільки для особистого спілкування, а й нерідко порушується у ЗМІ. Все частіше лунають аргументи за одностатеві шлюби, за усиновлення дітей людьми нетрадиційної орієнтації, за гей-паради… Поступово все більше і більше осіб вважає, що це й справді – природно. Хоча ще декілька десятиліть тому подібні теми принципово публічно не обговорювалися.
Чому ж так відбувається – те, що здавалося у суспільстві неприйнятним, із часом може набути звичних рис? Чи справді будь-яка ідея за «правильної» пропаганди та подачі може позитивно «піти у маси»? І що вже через декілька років може вийти за межі поняття «табу» та вже відноситися до поняття «легалізоване»?
Теорія Овертона
Американський соціолог Джозеф Овертон (Joseph P. Overton) у 1990 році вирішив дослідити описані процеси і зробив цікавий висновок: кардинальні зміни у ставленні суспільства до принципових питань мають аж ніяк не природний характер. В їхній основі – добре продумана соціальна технологія. Науковець описав цю методику і був впевнений у її безвідмовній ефективності. Вже після смерті Джозефа цю технологію назвали «Вікно Овертона». Важливо, що науковець сам не розробляв методику, а просто дослідив суспільні процеси, проаналізував і на основі своїх спостережень зробив висновок, що кожна ідея чи проблема має у суспільстві, державі свій кордон – так зване «Вікно можливостей». У межах цього вікна певну ідею дозволено або не дозволено обговорювати, відкрито пропагувати, підтримувати або узаконювати.
Для того, щоб зуміти узаконити певну ідею – вигідну, необхідну для влади, – недостатньо просто захотіти певному політику. Треба зробити так, щоб ідею підтримало суспільство. Але ця умова не стає перепоною – насправді ідея може поступово пройти етапи від «абсолютно неприйнятної» до «законної». Спочатку проблему порушують у масах, публічно обговорюють, з’являються перші активні прихильники ідеї. Та чи інша тема через особисті дискусії, публікації та пропаганду у ЗМІ, демонстрування у фільмах поступово закладається у нашій свідомості та примиряється з іншими нашими поглядами. Тепер шлях до легалізації – відкритий.
Тобто «Вікно можливостей» не є сталим, нерухомим. Завдяки технологіям його можна розширювати, переміщувати. Ба більше, до легалізації здатна дійти абсолютно будь-яка ідея! Вся ця методика насправді є непомітною, адже впливають поступово, протягом тривалого часу, системно і головне – масово.
Нещодавно у ЗМІ спробували, як приклад, у цю технологію вписати жорстоке, нечуване, заборонене – канібалізм. Авторський матеріал журналіста Євгена Горжалцана «Технологія знищення» викликав активну дискусію в Інтернеті та у соціальних мережах. Хіба взагалі можливо уявити законне поїдання одне одного сьогодні, у цивілізованому світі? Без сумніву, це викличе реакцію спротиву, осуду, люди вийдуть на протести. Тому такий приклад можна назвати «неприйнятним». А за теорією Овертона «неприйнятне» може бути узаконене! Як?
Секрети технології
Найперше потрібно змінити ставлення суспільства до певної ідеї, проблеми. Якщо на цю тему ніколи не говорили – ні
у приватних розмовах, ні публічно, – почати поступово її обговорювати. Наприклад, чому б з наукової точки зору не поговорити про канібалізм? Про його причини, випадки в історії, ставлення різних культур до людоїдства. Це спровокує дискусії, заперечення і… перші прояви схвалення. Будь-яка проблема знаходить своїх радикальних прихильників, а завдяки сучасним технологіям – через Інтернет, ЗМІ – їхні аргументи та переконання дійдуть і до масової аудиторії. Отже, «Вікно можливостей» вже починає свою дію.
Тема, на яку суспільство наклало табу, самим же суспільством активно обговорюється, розвивається у різних напрямах і набуває перших прийнятних рис. Канібалізм вже не можна однозначно засуджувати, адже в ідеї з’явилися прихильники.
Тепер цю ідею можна перевести з розряду просто «радикальної» до «можливої».
Технологія не припиняє працювати: все більше науковців приєднується до обговорення, кожен формує власну позицію та наводить свої аргументи щодо проблеми.
Ще один «секрет» технології – «перейменовування» проблеми. Щоб легалізувати неприйнятну ідею, її слід назвати по-іншому – політкоректно. Можливо, перейменовувати те чи інше явище доведеться кілька разів. З часом нове поняття не буде наділятися тими негативними рисами, яке мало початкове визначення.
Також важливо знайти (чи вигадати) доказ того, що легалізувати ту чи іншу ідею нормально: на основі історичних, міфологічних, культурних, фольклорних даних. Наприклад, в історії нашого народу зафіксовані неодноразові випадки канібалізму під час Голодомору 1932-1933 рр.. Мета цього етапу – переконати, що не завжди поїдання людей було кримінально караним. Тепер табу знято, канібали стають частиною суспільства.
Після того, коли громадськість переконалася у можливості ідеї, їй потрібно надати розумних, раціональних рис. Неважко переконати, що іноді обста- вини просто примушують до людоїдства. Тобто тут уже починається повноцінна боротьба між прихильниками та ненависниками канібалізму. На цьому етапі активно працює технологія: між справжніми, свідомими противниками людоїдства з’являються противники «фальшиві», які просто виконують свою роль – агресивно закликають до знищення, спалення не тільки канібалів, а й темношкірих людей, наприклад. Їхні публічні акції, провокації активно тиражуються у ЗМІ.
Прихильники ж канібалізму мають можливість сформувати для себе позитивний імідж: засуджують прояви расизму, агресивності, жорстокості, аргументують свої позиції вдумливо та спокійно.
У ЗМІ та наукових колах також не припиняється робота – суспільство переконують, що людство протягом своєї історії час від часу поїдало одне одного, і це – нормально.
Тепер ідея канібалізму може з раціональної ставати популярною.
Сьогодні популярним вважається те, що нам показують на екранах: серіали, фільми, телепередачі. Люди цікавляться життям акторів, співаків, медіаперсон. Якщо ідею канібалізму підхоплює світ кіно чи шоу-бізнесу, ця ідея також стає популярною.
І тут знову важлива роль належить саме ЗМІ: шокуючі заголовки, неймовірні відкриття, пікантні подробиці, відверті інтерв’ю – таке цікавило масову аудиторію завжди. І якщо на перших шпальтах з’явиться тема канібалізму, про це читатимуть, про це говоритимуть.
Канібала на даному етапі можуть наділити будь-якими позитивними рисами, виправдати, пожаліти… Журналісти, спеціалісти, фахівці – тепер вони маніпулюють думкою суспільства так, як необхідно технології, адже «Вікно можливостей» уже активізувалося!
Останній етап – популярна тема стає актуальною політикою. На рівні влади починається підготовка законодавчої бази, проводять соціологічні опитування, які нібито віддзеркалюють високий відсоток підтримки ідеї у суспільстві. Політики у своїх програмах починають пропонувати ідею легалізації канібалізму.
Безсумнівно, ще існуватимуть незгідні, ті, для кого ідея канібалізму і далі здаватиметься неприйнятною! Але шкідлива, руйнуюча ідея вже успішно в суспільство запущена – наступне покоління виросте із зовсім іншим ставленням до проблеми… Ось як легко всього за кілька кроків перекреслити одну з основоположних засад, норм людства.
Терпимість чи реальна загроза?
Овертон довів: якщо певна ідея має вигоду для влади, то існує реальний механізм її легалізації. І не важливо, наскільки абсурдними чи неприйнятними узаконені ідеї виглядають на перший погляд. Чому ж описана технологія така ефективна? Ймовірно, тому, що в її основі – толерантність, своєрідна «заборона на заборони». Політичні системи можуть дуже вправно зловживати толерантністю (терпимістю), свободою слова, відсутністю чіткого поділу на добро і зло. Варто тільки захотіти – і запанує вседозволеність, без жодних рамок, обмежень і табу. А це – шлях не тільки до деморалізації, а й до самознищення людства.
Метою статті не є засудити чиїсь життєві погляди, цінності чи пріоритети. Кожен із нас робить свій вибір і, зрештою, має на це право. Проте ми повинні зрозуміти, що цей вибір слід робити обдумано, виважено і не під тиском маси.
Хоcе Ортега-і-Гасcет (José Ortega y Gasset) у праці «Бунт мас» так описує масову людину: «Маса – кожний, хто сам не дає собі обґрунтованої оцінки – доброї чи злої, а натомість почуває, що «такий, як усі», і проте тим не переймається і навіть задоволений почуватися тотожним із іншими». Філософ засуджував те, що людство втрачає будь-які норми, відмовляється від канонів, тому дав пораду, актуальну і для сучасної людини, – довіряти лише культурним засадам та моральним цінностям.
Адже невідомо, що політикам й іншим «сильним світу цього» вдасться легалізувати всього за декілька років. А через десятиліття? Вчені, які проаналізували ефект цієї технології, вважають, що нам уже почали нав’язувати «нормальність» педофілії, дитячої евтаназії, інцесту.
Деякі «науковці» США називають педофілію нормою. У Франції, за інформацією численних інтернет-видань, батьки не пускають до школи дітей через запровадження уроків, де молодшим школярам розповідають, що вони не народжені хлопчиками та дівчатками, а можуть самі вибирати свою стать.
Чи справді саме так представляють гендерну рівність у французьких школах? Визначити тепер важко, адже в Інтернеті новину активно поширили та емоційно обговорюють. Хіба це не є одним із етапів технології, описаної Овертоном?
А цьогоріч у Бельгії офіційно визнали дитячу евтаназію. Відповідно до законопроекту невиліковно хворі неповнолітні пацієнти можуть попросити про евтаназію, якщо біль нестерпний, способів його полегшення немає, а їхня хвороба, за прогнозами лікарів, призведе найближчим часом до смерті. У Нідерландах дитяча евтаназія законна з 2002 року. Тема
евтаназії неоднозначна, вагомі аргументи мають як прихильники, так і противники процедури.
Проте чому ми так легко дозволяємо чинити те, що в християнстві називається гріхом? Через яку межу може перейти людство, сліпо підпадаючи під маніпулятивні технології?
Варто пам’ятати: натовпом завжди легко керувати, а якщо ми припинимо бути частиною «стада», відповідатимемо перед собою, перед своїм народом, то жодна влада нав’язати нам шкідливих ідей не зможе.
Книга «Вікно Овертона» («The Overton Window», 2010 р.) – політичний трилер, в основі сюжету – технологія, описана Джозефом Овертоном. Автор – американський журналіст та ведучий Гленн Бек (Glenn Lee Beck).