Трансгендерність крізь віки

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Останнім часом питання гендеру, його відповідности чи невідповідности статі, отриманій від народження, все частіше піддаються обговоренню – жорсткому і часто конфліктному. Тут вже точно – скільки людей, стільки й думок. І найбільш популярна з них – усі ці трансгендери, агендери та й саме поняття гендеру – зовсім нове. Все це – вплив «загниваючого Заходу», і для українського традиційного суспільства зовсім не притаманне. 

Ці твердження були сформовані за часів Радянського Союзу, коли крок вправо-вліво від прописаних норм негайно тягнув за собою шквал суспільного осуду, а історію переписати на догоду потребам партії взагалі – як два пальці об асфальт. Зараз час, ситуація – усе ніби змінилось, а ставлення до незрозумілого і раніше незнаного залишається таким ж – неприязнь і засудження. 

Але якщо трохи заглибитися у історію, то сліди цих начебто новітніх і «модних» рухів можна знайти мало не повсюди – у давній Греції і Месопотамії, в Таїланді та Північній Америці і, звичайно ж, в Україні. Так, трансгендери жили серед українців протягом багатьох століть – довше, ніж можна собі це уявити.

Колиска трансгендерности – Давня Греція і Скіфія

Перші згадки трансгендерности тягнуть своє коріння ще з міфів давніх греків, що населяли землі Причорномор’я ще з VII століття до нашої ери. Міфологія – це ж не тільки казочки, це й багато в чому віддзеркалення ставлення людей до тих чи інших соціальних явищ – наприклад, гомосексуальних стосунків чи зміни статі. Існує не один міф про жінок, які просили у богів змінити їхню плоть і перетворити на чоловіків – і боги дослухалися до цих молитов, і на світ з’явились Іфіс, Кеней і Левкіпп; є також легенда про юнака Аттіса, що сам оскопив себе і перетворився на дівчину, щоб тільки мати можливість прислужувати своїй коханій – Афродіті. 

Трансгендерність, андрогінність та бігендерність як поняття з’явилися не так давно, але ще за дохристиянських часів вважалися не лише нормальними, а й більш «ідеальними» станами душі. За Платоном, коли люди тільки з’явились на світ, усі вони були андрогінні – тобто мали як жіноче, так і чоловіче начало, були духовно цілісними. Але боги, злякавшись, що люди відмовляться підкорятись їм, навмисне розділили їх навпіл, і відтоді смертні приречені блукати по землі у пошуках своєї другої половини.

Давньогрецький бог Гермафродит

Самі ж боги, до речі, часто зображалися з подвійними статевими ознаками: на Кіпрі все ще збереглася статуя Афродіти з бородою, часто богиню висікали жінкою з чоловічими статевими органами. Навіть Зевс, верховний бог пантеону, міг перевтілюватися у жінку. Варто згадати й сина Гермеса та Афродіти, який дав первісну назву інтерсекс-людям – Гермафродита. 

Загалом, хоч деякі подробиці грецьких міфів і не відомі на широкий загал, вони не так вже й шокують – давні греки були ким завгодно, але не ханжами. Набагато цікавіша історія трансгендерности у Великій Скіфії, жителі якої були войовничими і непримиренними. А втім, чоловіки, перевдягнені у жінок, були для них нормою. Ці люди виділялися в окрему верству – енареїв, що в перекладі означає «не чоловічні», і соціальний статус, на диво, мали досить високий. Скіфи-трансгендери переважно ставали ворожбитами і прислужували високопоставленим особам – вони творили заклинання і накладали порчі, а за допомогою паличок різної довжини і ворожіння на них могли навіть визначати, куди далі рушать війська. 

Не менш цікавою, але й таємничою є історія амазонок, мужніх жінок, які ще в юності випалювали собі груди, носили чоловічий одяг і кидалися в бій настільки жорстоко і безстрашно, що тримали в страху не одне плем’я. 

Мокош і Велес – покровителі трансгендерів

Наступні згадки трансгендерів у міфах і сказаннях стосуються вже часів Київської Русі, зокрема, її дохристиянського, язичницького періоду. Мокош і Велес були одними з найбільш шанованих богів пантеону, і з ними ж і пов’язано багато легенд і ритуалів, деякі з них збереглися і до сьогодні. Найвідоміший з них – перевдягання дівчини в хлопця і хлопця в дівчину на день святої Меланки – вважається, що це свято є відголосом шанування богині Мокоші. Існує ще одне повір’я: хлопець, народжений точно в день святої Меланки, 13 січня, стане перевертнем, і зможе приймати жіночу подобу. 

Традиційне перевдягання у день Святої Меланки

А Велес згадується у міфах про веселку – мовляв, хто нап’ється води з того місця, де райдуга черпає воду, змінить стать: дівчина перетвориться хлопцем, а хлопець – дівчиною. Ці легенди були настільки розповсюдженими, що збереглися аж до XIX століття, а в деяких селах їх переказують і донині. 

Християнство – доба переховувань і страху

З появою християнства трансгендерні люди тимчасово опинилися в тіні – в найбільш авторитарні періоди середньовіччя навіть найменший відступ від того, що на той час вважалося нормою відразу ж вважався єрессю і суворо карався. І все ж, трансгендерність нікуди не поділася – просто перейшла у статус, близький до маргінального. Один із найяскравіших прикладів цього – скоморохи, які не тільки на виставах, а і в повсякденному житті носили жіночий одяг і наносили макіяж, за що були охрещені єретиками і мали надзвичайно низький соціальний статус. У XVIII столітті вистави скоморохів офіційно заборонили, а за носіння одягу, не притаманного для вродженої статі, можна було отримати жорстоке покарання, в окремих випадках навіть арешт. 

Але існував і інший спосіб відійти від гендерних стереотипів – жити аскетично і усамітнено; інакше кажучи, піти у монахи. Саме у монахи, а не у монахині – і багато жінок так і робили: приймали чоловіче ім’я, відмовляючись від мирського жіночого, і жили в печерах чи при монастирях. Історія однієї такої жінки, яка стала монахом, досить відома – Досифей Київський, в миру Дарина Тяпкіна, був канонізований православною церквою 1993 року. 

Ще кілька століть тому жінки часто були змушені перевдягатися у чоловіків, щоб отримати рівні з ними права; деякі з них жадали цього настільки сильно, що відкидали свою стать, дану при народженні, і навіть відспівувати просили їх із чоловічим іменем. Однією з таких жінок стала Надія Дурова, пізніше – Олександр Олександров. Рятуючись від нав’язаного шлюбу, дівчина ініціювала своє втоплення і пішла служити в армію, де дослужилася до звання підпоручика. 

Надія Дурова, вона ж – Олександр Олександров

1807 року Олександр був розкритий; за протекції імператора продовжив службу, взяв участь у безлічі боїв і відкликався тільки на чоловіче ім’я. Коли син Олександра надіслав листа, прохаючи дозволу на шлюб, і написав звернення «матінка», підпоручик кинув його у вогонь, навіть не читаючи; коли ж прийшов аналогічний лист, але вже на ім’я Олександра Олександрова, той відписав: «Благословляю». 

Історії такі не одиничні, подібні випадки траплялися то тут, то там; далеко не завжди вони закінчувалися щасливо. Надія Дурова була дворянкою, її називали дивною і ексцентричною, але ті самі дії від простих людей прирівнювалися до богохульства. 

Якщо ж говорити про новітній час, то і тут задокументованих випадків гендерної дисфорії вистачало. Але особливу увагу привертає одна постать, відома і одночасно незнана – Василь Вишиваний. Один із засновників легіону Українських Січових Стрільців, активний учасник революції 1917-1921 років, учасник українського руху опору ОУН-УПА, архікнязь Галіції і Лодомерії Вільгельм Габсбург був трансвеститом. 

Про це не писали у шкільних підручниках (та що там, завдяки радянській владі майже усі свідчення про Вишиваного протягом довгого часу замовчувались) і ніколи не обговорювали вголос, але факт залишається фактом: після еміграції до Франції Василь Вишиваний частенько відвідував закриті клуби, і з’являвся у них він винятково у жіночому вбранні. Під час однієї з облав поліції він був заарештований, але завдяки високому статусові зумів вийти сухим із води. 

Сучасність і майбутнє – час змін?

Отакий собі «новий і модний» рух, який тягне свої початки ще з VII століття до нашої ери. У наш час трансгендерів не стало більше – просто вони нарешті мають змогу заявити про себе і перестати переховуватись. Згідно з офіційною статистикою, на 30 000 чоловіків припадає один трансгендер, у жінок – один на 100 000. Що цікаво, цей індекс різниться від країни до країни, і найнижчий він не в Україні чи інших країнах колишнього Радянського Союзу, де немає ніяких «трансформерів», а в Бельгії і Данії. 

Пояснити це досить просто; першопричина трансгендерности завжди одна – гендерна дисфорія, тобто невідповідність статі гендеру, власній самоідентифікації. Що більше у суспільстві розмежовані ролі чоловіка та жінки, то більша імовірність, що людина відчує дискомфорт від невідповідности власного характеру, поведінки зі своєю статтю. Гендерну дисфорію породжують гендерні ж стереотипи: місце жінки на кухні, чоловік не має плакати і тому подібне. 

У Данії і Бельгії рівень толерантності зовсім інший, і люди мають набагато більше можливостей для самовираження. Це приводить до того, що немає потреби змінювати стать для того, щоб вписуватися у поняття норми – бо ця норма набагато ширша, ніж в інших країнах. Можливо, в ідеальному, утопічному суспільстві майбутнього, де всі гендерні стереотипи подолано, трансгендерности як такої вже не існуватиме, або вона стане явищем рідкісним. 

Але зараз ситуація зовсім інша, і з нею потрібно працювати. І придушення прав меншин – найгірший вихід, адже це і є початок кінця свобод і прав людини – спочатку їх позбавляють найменш захищені групи населення, а потім в якийсь момент навіть найбільш «нормальна» людина відчує, що посягають вже на її права. 

Та все ж не можна забувати, що медаль має дві сторони, а з розвитком хірургії темна її сторона проступає все ясніше. Кілька операцій можуть змінити усе життя, і ніхто наперед не знає, на краще, чи на гірше. Про зворотні переходи говорять дуже рідко, але вони теж трапляються, і досить часто. Поставлений під впливом емоцій некомпетентний діагноз може скалічити життя – як і сталося з Кайрою Белл – двадцятитрирічною дівчиною-трансгендером. Рішення про зміну статі дівчина прийняла у шістнадцять – тоді на фоні депресії їй здавалося, що проблеми пов’язані саме з її статтю. Їй призначили гормони, блокатори, роком пізніше вона зробила операцію по видаленню грудей; але вже тоді дівчина запідозрила, що щось не так. Зараз Кайрі двадцять три, і вона збирається робити зворотний перехід.

Її історія в рівній мірі трагічна і повчальна, але, на щастя, призвела до позитивних наслідків: заборони трансгендерного переходу для неповнолітніх. 

Трансгендерність все ще залишається проблемою складною і суперечливою; тут немає прямої відповіді на запитання «добре це чи погано?» – вона просто існує. І зараз саме час припинити дивитися на неї крізь чорно-білу призму, адже тільки в такому разі ми зможемо хоч на крок наблизитися до того, щоб побудувати суспільство вільних і свобідних людей. 

Поділитися на facebook
Поділитися на google
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Залишити коментар

Автор статті

Останні статті

Підписуйтесь на нас

“Експеримент” – це найперше ідейний проєкт. І, аби видавати журнал, нам потрібні ресурси: на поліграфію, оплату роботи авторів та технічних працівників.

Тож, якщо вам близькі цінності “Експерименту”, цікава тематика видання і ви би хотіли, щоб журнал продовжував жити, маєте можливість нас фінансово підтримати!

А ми і надалі турбуватимемося про ваш саморозвиток! 🙂

Хочете першими дізнаватися про цікаві новини та статті журналу? - підписуйтесь!

Ми надсилаємо тільки якісний контент, але в разі чого ви завжди зможете відписатися від наших мейлів

Підтримати проєкт!

Завдяки вашій навіть найменшій фінансовій допомозі ми зможемо готувати нові випуски журналу, дякуємо!