Марія Монтессорі – перша жінка-лікарка в Італії, творець ідеї вільного виховання, одна із найвпливовіших педагогів-гуманістів ХХ ст. Саме вона навчила, як можна сформувати незалежну, самостійну, впевнену у своїх силах дитину. Поради Марії набули вже «народного» характеру, адже багато батьків навіть не здогадуються, що виховують своє чадо за методикою Монтессорі!
Тож спробуємо з’ясувати переваги й недоліки цієї філософії, вивчимо устрої у «Домі дитини» Монтессорі, ознайомимося із важливими перемогами Марії над стереотипами суспільства. А також привідкриємо завісу її сімейної таємниці: чи справді всесвітньо відомий педагог віддала свого єдиного сина в… дитячий будинок?
Ламаючи стереотипи
Марія Монтессорі (італ. Maria Montessori) народилася 31 серпня 1870 року в невеликому італійському містечку К’яравалле (італ. Chiaravalle) .
Її батько Алессандро (італ. Alessandro) був впливовим державним чиновником, а мати Ренільде Стопані (італ. Renilde Stoppani) походила з інтелігентного, освіченого старого роду вчених й священиків. Тому матір, незважаючи на консервативні устрої католицької Італії, хотіла бачити освіченою й свою єдину дочку.
Здібній Марії подобалося вчитися, особливо легко у початкових класах їй давалася математика, тому вона вирішила вступити у спеціалізовану школу, де поглиблено вивчали технічні науки. На той час у такій гімназії можна було навчатися тільки хлопчикам, але завдяки своїй наполегливості й підтримці батьків Марія стала першою дівчинкою-ученицею в омріяній школі. Радості Монтессорі не було меж: вона не відставала у навчанні від хлопців й навіть закінчила технічну школу з відзнакою.
Ось так юна Марія уже у 12 років створила прецедент для подальших важливих змін в освітній системі. А також відчула на собі, як важливо давати свободу вибору тому, хто прагне навчатися й розвиватися.
Наступною сміливою метою Монтессорі стала мрія працювати дитячою лікаркою. Перепонами на її шляху знову були заборони: в тогочасній Італії займалися медициною тільки чоловіки. Крім того, прагнення Марії не підтримав батько, вони серйозно посварилися й довгий час навіть не розмовляли.
Але наполегливу дівчину труднощі вкотре не зупинили: вона записалася в університет вільним слухачем. А вже невдовзі викладачі звернули увагу на гострий
розум дівчини й Марія стала повноцінною студенткою Римського університету (італ. Sapienza – Università di Roma).
Навчатися було нелегко, адже юнаки не завжди справедливо ставилися до дівчини-бунтарки, у відповідь Монтессорі активно виступала за рівність у соціальних правах чоловіків та жінок.
Щоб оплатити навчання, дівчина паралельно із заняттями влаштувалася на роботу в університетську клініку. Тут вона вперше побачила дітей із різноманітними вадами розвитку. Монтессорі шокувало, що діти, які так потребували додаткової турботи, насправді були обділені увагою. З нещасними малюками ніхто додатково не займався, хворі не мали елементарних іграшок й книжок, тому стрімко відставали у розвитку…
Після першого досвіду роботи із дітьми Марія зробила важливий висновок, який став основою для її майбутньої педагогічної філософії: для дітей необхідно створювати спеціальне середовище розвитку.
Тобто розумово відсталих не треба ізольовувати від суспільства у лікарняних палатах. Більш дієвими є звичайні педагогічні методи: спілкування з батьками та педагогами, регулярні заняття, ігри, читання книг, цікаве й розвиваюче дозвілля. Тоді у хворих діток з’явиться реальний шанс не відставати від здорових однолітків.
Отже, Марія Монтессорі спробувала побороти ще один шокуючий стереотип тогочасного суспільства: вона назвала розумово відсталих діток унікальними особистостями і знайшла їм місце поза стінами психіатричних лікарень, у дитячих садочках і школах.
Під час роботи з розумово відсталими дітьми Марія натрапила на праці французьких лікарів Жана-Марка Гаспара Ітара (фр. Jean-Marc-Gaspard Itard) й Едуарда Сегена (фр. Édouard Séguin). Вона так зацікавилася їхніми поглядами, що взялася за переклад книг видатних французів. Жінка виконала ґрунтовну роботу: повільно й уважно переписала від руки більше 600 сторінок! Дидактичні матеріали, які Монтессорі згодом застосувала у своїй методиці, вона запозичила саме у Сегена («дощечки Сегена» складаються з декількох частин, їх можна розбирати, а заглибини слід заповнювати деталями потрібних форм).
З батьком Марія помирилася тільки в день захисту свого дипломного проекту. Алессандро навідався в університет випадково, але вирішив послухати до кінця лекцію доньки. Чоловіка так вразив виступ Марії, а також схвальні відгуки про неї викладачів університету, що він врешті визнав – його донька справді втілює в життя своє покликання. Найближчі родичі забули давні образи, а Марія Монтессорі 1896 р. святкувала ще одну знакову особисту перемогу: вона стала першою жінкою-доктором медицини в Італії.
Після отримання довгоочікуваного диплому жінка розпочала приватну лікарську практику, а також не забувала про наукову роботу – успішно читала лекції й писала статті у спеціалізовані видання. Паралельно Марія цікавилася психологією й антропологією.
Прогресивні погляди Монтессорі на виховання неповноцінних дітей привернули увагу представників влади Риму, тому Марії 1898 р. запропонували очолити державну ортофренічну школу – перший навчальний заклад у Європі для дітей із вадами розвитку. Крім того, тут готували вчителів для роботи із розумово відсталими учнями.
Марія взялася за нелегку роботу, адже її вихованці погано говорили, не завжди розуміли своїх педагогів… Але хіба Монтессорі колись зупиняли труднощі? Вона придумала нову унікальну методику: спеціальні ігри для учнів із акцентом на їхніх тактильних, сенсорних відчуттях. Тренуючи дрібну моторику пальців, вихованці вже невдовзі продемонстрували перші позитивні результати навчання. Учні Монтессорі поступово навчилися читати й писати, а деякі дітки навіть продемонстрували кращі успіхи за своїх здорових однолітків!
Педагоги дивувалися: як Марії вдалося навчити, здавалось би, таких нездібних учнів? А яких результатів вона може досягнути у роботі зі здоровими дітьми?
Відповідь на це запитання не забарилася, адже на початку 1907 р. у Римі за підтримки мільйонера Едуардо Таламо (італ. Edoardo Talamo) почав роботу перший «Дім дитини» Марії Монтессорі (італ. Casa dei Bambini). Вихованцями у її школі стали тільки здорові діти, які не мали нормальних умов для навчання й розвитку.
Досвід роботи із неповноцінними підказав Монтессорі, що для здорових також необхідне спеціальне середовище виховання. Тому цю методику вона поступово починає реалізовувати й у своєму «Домі дитини» зі здоровими малюками.
І батьки, і спеціалісти дивувалися підходам Монтессорі, адже на той час єдиним способом виховання дитини була муштра: сувора дисципліна, непорушне виконання правил й вимог.
Слава нової ефективної педагогіки дуже скоро привернула увагу гостей зі всього світу. Також у Монтессорі з’явилися перші послідовники-педагоги.
Рух Монтессорі: популярність крізь десятиліття
Філософія виховання Монтессорі стрімко набирала популярності, тому 1909 р. педагог організувала перший міжнародний навчальний семінар. Близько ста вчителів зі всієї Європи приїхали послухати Марію. Її праці перекладали багатьма мовами світу, особливо успішною стала перша книга «Дім дитини. Метод наукової педагогіки» (укр. переклад; італ. «Il Metodo della Pedagogia Scientifica applicato all’educazione infantile nelle Case dei Bambini», 1909 р.).
Згодом Марію з лекціями запросили й за океан: виступ Монтессорі в Америці 1913 р. став тріумфальним. Цікавий факт, що освітню Асоціацію Монтессорі у Вашингтоні заснував Александр Белл (англ. Alexander Bell), винахідник телефону, разом із дружиною Мейбл Габбард (англ. Mabel Hubbard). А куратором цього американського об’єднання стала Маргарет Вільсон (англ. Margaret Wilson), дочка президента США Вудро Вільсона (англ. Woodrow Wilson). Тепер можна уявити, якими впливовими були ідеї Монтессорі на початку ХХ ст.!
Коли Марія вдруге відвідала США, то в знаменитому «Карнегі-холлі» (англ. Carnegie Hall, New York City) її нагородили двома золотими медалями Панамо-Тихоокеанської виставки (англ. Panama-Pacific International Exposition, 1915 р.) у галузі освіти.
Монтессорі активно подорожувала й Європою. У 1932 р. познайомилася із індійським національним героєм Магатмою Ґанді. Мислитель так коментував прогресивну організацію навчання Марії: «Грам особистого досвіду справді є дорожчим за тонни чужих настанов й повчань».
Прихильниками ідей Монтессорі були ще такі відомі особистості: психологи Ерік Еріксон (нім. Erik Erikson), Жан Піаже (фр. Jean Piaget), вчений Томас Едісон (англ. Thomas Edison),. Сам Зигмунд Фройд (нім. Sigmund Freud) якось сказав: «Там, де є Монтессорі, я не потрібен». А його дочка Анна (Anna Freud) заснувала у Відні дитячий садочок за методикою Марії.
Виховання Монтессорі поступово захопило увесь світ. Тільки гляньте на географію утворення об’єднань Монтессорі-педагогів: 1915 р. – у США, 1917 р. – у Нідерландах, 1927 р. – в Аргентині, 1932 р. – у Швейцарії, 1933 р. – в Англії, 1940 р. – в Індіі, 1949 р. – у Пакистані.
Біографи часто замовчують той факт, що Монтессорі спершу мала добру підтримку від фашистського режиму й самого дуче Беніто Муссоліні (Benito Mussolini). Якийсь час Монтессорі навіть працювала на батьківщині державним інспектором шкіл, але згодом її стосунки із владою погіршилися. Марія покинула Італію, а ідеологи тоталітарних режимів, Муссоліні, Сталін, Гітлер, у своїх державах поспішили видати укази, згідно з якими негайно закривалися школи Монтессорі, почалися переслідування педагогів-послідовників цієї системи.
Цікаво, що після вимушеного виїзду жінка не обрала жодної країни для постійного проживання, вважаючи себе «людиною світу». Вона надовго не поселялася у нових домівках, якийсь час жила в Іспанії, Нідерландах, Англії. Після початку Великої світової війни Монтессорі вимушена була виїхати з Англії як «громадянка країни-ворога».
Наступною країною перебування стала Індія. Тут вона прожила сім років, читала лекції й навіть відкрила свою школу. Добре вивчивши індійський побут й культуру, Марія визнала, що саме ця країна є найбільш готовою духовно до її методів виховання. Вона активно передавала свої знання індійським вчителям, а також здійснила ще один важливий крок у своїй педагогіці: розробила правила навчання для дітей 6-12 років.
Після закінчення війни Марія Монтессорі повернулася у Нідерланди. Тут вона й померла 1952 р., за декілька місяців до 82 дня народження.
А от рух Монтессорі досі живий. Сьогодні Асоціації Монтессорі-педагогів діють в Німеччині, Італії, Франції, Росії, Китаї, Японії та багатьох інших країнах. Тисячі навіть невеликих дитячих садочків та шкіл у цілому світі успішно підтримують традиції школи Монтессорі.
В Україні також є офіційно ліцензований Монтессорі-центр. Українські педагоги-інструктори мають міжнародні сертифікати від Американського товариства Монтессорі (The American Montessori Society, АМS).
Варто згадати, що ще за життя видатного педагога тричі номінували на отримання Нобелівської премії миру (1949 р., 1950 р., 1951 р.). Саме дитині Монтессорі відводила дуже важливу роль у світовому порядку: «Ми маємо проблему – в центрі уваги цивілізації перебувають дорослі. Але якщо влада сконцентрує свій погляд на дитині, на дитячій душі, то ми зможемо створити мирний світ. Освіта – це зброя миру».
А мир і нам, і нашим дітям, ой як сьогодні потрібен! Боляче від того, що ці слова Монтессорі є все ще такими влучними, актуальними й… нереалізованими.
Розвінчування міфів. Монтессорі у ролі матері
Нещодавно у соціальних мережах активно коментували й поширювали «сенсаційне» повідомлення, начебто Марія Монтессорі, творець впливової системи виховання дітей, насправді свою кровинку самостійно не виховувала, а віддала у дитячий будинок.
Інтернет-користувачі охоче підхопили новину, стурбовані риторичним запитанням: «А чи може Марія нас вчити правилам виховання, якщо сама була такою поганою матір’ю?» Проте сімейна біографія Монтессорі є непростою, варто спершу розібратися, чому жінці довелося розлучитися з дитиною? І чи повинна особиста таємниця Марії кидати тінь на ефективність педагогічної школи Монтессорі?
Коли Марія працювала в одній із лікарень Риму, вона закохалася у свого колегу, лікаря Джузеппе Монтесано (італ. Giuseppe Montesano). Але історія їхніх стосунків була драматичною й сумною – Монтессорі завагітніла поза шлюбом, а пара так і не створила сім’ї.
За даними біографів Марія народила сина 1898 р., але добре усвідомлюючи, що католицька Італія дуже строго ставиться до «незаконнонароджених», вона наважилася на складний крок: віддала сина на виховання у чужу сім’ю. Крім того, батько Маріо, лікар Монтессано, вже невдовзі одружився із іншою дівчиною.
Можна тільки уявити, як покинута й обманута Марія переживала розлуку не тільки з коханим, а й з єдиним сином… Більше 10 років її дитина в таємниці зростала із чужими людьми у невеликому селі на околиці Риму.
Про хлопчика знали тільки батьки Марії й найближчі друзі – так Монтессорі вдалося вберегти і малюка Маріо (італ. Mario), і свою репутацію, і кар’єру.
Син дізнався про рідну матір тільки у 15 років, але коли жінка врешті змогла возз’єнатися із хлопчиком, то більше із сином не розлучалася.
Цікаво, що Марія так ніколи публічно й не визнала, що Маріо її дитина. Вона представляла його спершу своїм племінником, потім – прийомним сином.
Але насправді вони змогли налагодити дуже близький і особистий, і професійний зв’язок. Хлопець став відданим помічником й однодумцем мами, а згодом виконав вирішальну роль у поширенні ідей Монтессорі на увесь світ. Маріо завжди був поряд із Марією під час подорожей світом, особливо важливим для них був етап життя в Індії, коли матір з сином навчили філософії Монтессорі близько тисячі індійських вчителів.
В 1929 р. Маріо й Марія організували Міжнародну Асоціацію Монтессорі, вона діє у Нідерландах й сьогодні (AMI – Association Montessori Internationale). Маріо очолював АМІ до своєї смерті 1982 р. Також він написав працю «Людські тенденції та освіта Монтессорі» («The Human Tendencies and Montessori Education», 1956 р.).
Отже, тепер, дізнавшись про найважливіші факти із біографії Марії Монтессорі, можна хоча б зрозуміти причину її неоднозначного рішення. Чи маємо ми право її засуджувати? Мабуть, ні, адже жоден з нас не жив в умовах дивних стереотипів початку ХХ ст., тому недоречно буде переносити наш сучасний досвід на минуле. Достатньо ще раз згадати, що в аудиторіях медичних факультетів тоді сиділи тільки юнаки…
Так, ми пересвідчилися, що Марія навчала інших, як слід виховувати дітей у перші роки життя, а сама в цей період не була поряд зі своїм сином. Але якби не особисті переживання й гіркий досвід матері-одиначки, можливо, Монтессорі би й не розробила свою унікальну педагогічну методику? Вона подарувала свою любов, досвід, ідеї чужим дітям, бо не мала можливості пригорнути до серця свою кровинку тоді, коли цього найбільше потребувала…
Сам син, мабуть зрозумів рішення матері й вибачив їй, адже став її вірним соратником, опорою й рупором ідей. Його любов була зрілою, а відданість – усвідомленою. Про такий близький зв’язок із дитиною мріє кожна матір… Тож про який суспільний осуд може йти мова?
Ми повинні сьогодні оцінити тільки об’єктивно доведені результати вчення й уроків Марії, адже бачимо, що вже більше ста років за її принципами успішно виховують дітей усього світу.
Й варто визнати, що ефект плідної роботи й любові до малюків вже давно вийшов за межі скандальної біографічної драми сильної, розумної, наполегливої жінки Марії Монтессорі.
Педагогіка Монтессорі: «збудуй себе сам»
Розглянемо детальніше, якими ж ідеями Монтессорі вдалося завоювати педагогічний світ. Ми вже згадували, що Марія відмовилася від муштри у роботі із дітьми. Тобто у «Домі дитини» не було місця строгим крикам вихователів й тихим, мовчазним перервам.
Монтессорі сформувала атмосферу любові, поваги й комфорту. Тут дружньо вживалися учні різного віку (3-6 років), а у стосунках дорослий-дитина панувала рівність. У школі дітей не сварили за невдачі й не підвищували голос.
Але не варто думати, що Монтессорі була прихильником вседозволеності. Вона не відмовлялася від дисципліни, а просто змінила її на «дисципліну у свободі». Діти під керівництвом Марії розуміли, що вони повинні задовольняти свої прагнення й бажання, не зазіхаючи й не обмежуючи інтереси товаришів. Чи не нагадує вам це основний принцип демократії: «Ваша свобода закінчується там, де починається свобода інших»? А Монтессорі вчила діток дотримуватися цього правила ще на початку XX ст.!
Вихованці чемно виконували вимоги педагогів, бо їм чітко пояснювали, чому слід себе вести так, а не інакше. Якщо ж ви дитині не розтлумачите причини заборон, звісно, вона їх порушуватиме.
Тому хоч за стінами «Дому дитини» не було місця суворим правилам й жорсткому розпорядку, але учні не порушували дисципліни, підтримували порядок. Завдяки свободі дій дітки були активні й зацікавлені.
Але головний секрет педагогіки Монтессорі у тому, що Марія у своїй школі створила спеціальні умови (зони) для самостійного, активного розвитку дитини.
Насамперед педагог забрала зі шкільних класів парти – діти індивідуально займалися за невеликими столиками або на килимках.
Метою Монтессорі було дати можливість учням самостійно «відчувати» навколишній світ, тому для розвитку моторики й спритності рук діти гралися з дрібними предметами та речовинами, які можна було пересипати, переливати, сортувати (наприклад, воду, глину, пісок, крупи). Кожен атрибут у класі мав важливе значення для розвитку дитини – навіть найдрібніші деталі Монтессорі відбирала особисто.
Вона уважно стежила, який ефект дають запропоновані навчальні предмети, а від нерезультативних відмовлялися. Тому все те, що Марія зрештою залишила у «зонах розвитку», сьогодні часто називають «золотим матеріалом Монтессорі».
Крім сенсорної, у школі були також практична зона, де діти мали змогу під наглядом педагогів виконати обов’язки дорослих: помити посуд, попрасувати одяг. У «космічній» зоні учні вивчали навколишній світ, історію й культуру народів. Також функціонували математична та мовна зони. Тут навчальний матеріал подавали легко й цікаво, за допомогою ігор, візуалізації, презентацій.
Учні могли вільно переходити із однієї зони в іншу, бо не було чітких часових рамок й розкладу уроків.
До слова, Монтессорі першою сміливо заявила, що дошкільнят насамперед треба вчити не читати, а писати.
Марія розуміла, що кожен малюк насправді потребує різного темпу й інтенсивності навчання, тому вона ввела індивідуальний підхід до кожного учня.
А от батьки не завжди терплячі до своїх дітей. Звісно, їм легше виконати роботу самостійно, а не очікувати, поки дитині вдасться виконати завдання. Але так ви тільки уповільнюєте її розвиток!
Тому Марія переконувала, що треба дитині давати стільки часу, скільки їй необхідно. Наприклад, якщо дитя хоче зашнуровувати взуття самостійно, то дайте йому можливість й простір навчитися. Це для вас є дією, доведеною до автоматизму, а от дитині потрібен час і практика, тому будьте готові проявити терпіння.
Або якщо ваше чадо хоче протерти стіл – дайте йому в руки рушник й заохочуйте до дії! Неважливо, що ви потім тихцем змушені будете виконати цю роботу ще раз, проте це буде особливим досягненням у саморозвитку вашої дитини.
Ось так і в школі Монтессорі прислуховувалися до бажань й інтересів дитини. Марія вчила, що слід тільки підштовхувати учнів до реалізації своїх природних інстинктів: нехай малюк займається тою діяльністю, якою хоче (математика, письмо, танці, читання, музика і т. д.). Дитина «заряджатиметься» своїм бажанням й на ентузіазмі навіть не зважатиме на втому.
За педагогікою Монтессорі вчителі не змушували дітей до жодної діяльності, нічого не наказували й не підганяли, а іноді тільки делікатно їх направляли, не забуваючи враховувати інтереси кожного учня. Адже за філософією Монтессорі саме період від трьох до шести років є унікальним часом, коли дитина сама себе будує.
Отже, Монтессорі першою перемістила в центр освіти замість педагога (вчителя, вихователя) унікальну, неповторну дитину.
А також придумала спеціальне середовище розвитку, де малюк має можливість й час все розглянути, торкнутися руками, випробувати. В таких умовах максимально активізується здатність дитини до саморозвитку й реалізації своїх природних можливостей. А завданням дорослих є не заважати, не тиснути на дитину, а тільки усувати перешкоди й гарантувати їй безпеку під час такого цікавого й самостійного вивчення світу.
Типовий вихованець за методикою Монтессорі:
– самостійний;
– самодисциплінований;
– незалежний й впевнений у своїх силах;
– визнає свої помилки;
– любить і хоче навчатися;
– слухняний;
– вміє працювати індивідуально;
– сконцентрований і уважний;
– звик до порядку;
– ініціативний.
Дещо про недоліки
Незважаючи на величезну кількість схвальних відгуків і чудові результати виховання за педагогікою Монтессорі, не можна замовчувати й недоліки цієї методики.
Насамперед Монтессорі зробила акцент на розвитку аналітичних здібностей дитини: логіки, аналізу, пам’яті, дрібної моторики, сконцентрованості, мовного апарату. Ці сфери діяльності контролює ліва півкуля мозку. А от «творча» права півкуля у школах Монтессорі не отримує достатнього тренування, тому дитина не вчиться сприймати світ емоційно, інтуїтивно, образно.
Марія свідомо відмовилася від творчих, рольових ігор, бо була проти того, щоб дитина поринала у вигаданий світ. Але насправді фантазії є необхідними для повноцінного розвитку дитини!
Тому спробуйте розумно поєднати різні педагогічні підходи, коли дитина зможе розвиватися й творчо: малювати, читати казки, брати в руки ляльки, машинки й роботи, перевтілюватися у різноманітні ролі під час ігор із друзями…
Адже інтелектуальний всезнайко, який випереджає у розвитку однолітків, може бути емоційно сухим й нецікавим. Й саме творчість наповнить дитину живими емоціями, яскравими мріями й фантазіями.
Ознайомившись із перевагами й недоліками педагогіки Монтессорі, можна вибудувати оптимальні підходи до виховання вашої дитини. Перед вами не тільки стоїть вибір, чи записувати малюка у навчальний заклад, що працює за принципами Монтессорі, а й чи притримуватись цих правил виховання вдома.
Головне – у гонитві за вражаючими інтелектуальними результатами не забирайте у малюка справжнього дитинства.
Цитати:
– «Освіта повинна давати дитині енергію, а не знеструмлювати її».
– «Саме діти навчили нас дуже важливій істині: свобода й дисципліна крокують поряд, це дві сторони однієї медалі».
– «Якщо дитина живе в атмосфері дружби й почувається потрібною, то вона навчиться знаходити у цьому світі любов».
– «Дітей навчає те, що їх оточує».
