“Експеримент” №23
Звідки береться потяг до самозвинувачення? І чому він вмикається автоматично? Чому цю звичку важко викорінити? Маленькі діти егоцентричні і до 5-ти років вважають себе центром Всесвіту.
Якщо цю ідею починають підкріплювати батьки, особливо в негативному руслі, вона переходить в доросле життя.
Стрижнем такої звички є аутоагресія – агресія на самого себе. Як тільки виникає ситуація, де людина не задоволена результатом, мозок починає шукати причину. Егоцентричний мозок знаходить причину в собі і вдається до негативних думок: «Це я винен», «Мені не вистачило…», «Я не міг вплинути на ситуацію», «Чому в мене знову нічого не вийшло?» Наслідки такого ставлення до життя можуть бути дуже неприємними: занижена самооцінка, депресія та навіть такі серйозні захворювання, як рак.
Цікаво, що у вихованні майбутніх «самозвинувачувачів» батьки наділяють дитину надмірною відповідальністю за ситуацію, але позбавляють її прав та свободи вираження себе. Тобто несвідомо звучить постулат: «Ти мав виправити ситуацію, але все, що ти робиш, неправильно». Або позбавляють позитивних емоцій, зміщуючи акцент на невдачі та нівелюючи успіхи. Тоді виникає ілюзія, що «підживлювати» потрібно лише помилки, а успіхи – це природне явище, не варте уваги. Найчастіше така реакція фіксується, коли дорослі довго та емоційно обговорюють помилки дитини, соромлять її перед оточенням, порівнюють не на її користь. Все це ситуації, які напряму стосуються стрижня особистості – самооцінки та самоприйняття.
Ланцюжок самозвинувачення має такий вигляд:
вчинок – негативна оцінка – провина, сором – аутоагресія – самозвинувачення
Отож, самозвинувачення як риса особистості та звичка емоційного реагування має кілька складників:
– агресія – «Я не гідний/поганий»;
– егоцентризм – «Все обертається навколо мене»;
– надмірна відповідальність – «Все залежить від мене»;
– безвихідь – «Я нічого не можу змінити».
У цій статті хочу розглянути 7 головних постулатів підсвідомості, що призводять до самозвинувачення.
1. «Я не маю права на емоції та їхнє вираження».
Така людина намагається приховувати власні емоції, особливо негативні. Тому що це «негарно», «неввічливо», «є проявом слабкості» тощо. І хоча все це обгорнуто в яскраву етикетку тактовності та високої культури, насправді присутня заборона на природність. І тут з’являється ціла дилема: самозвинувачення і коли емоція була виражена, і коли залишилась невираженою.
Конструктивна установка: «Всі мої емоції, стани та настрої – природні,
справжні, важливі. Лише я знаю, що маю відчувати у цій ситуації».
2. «Мої рішення недостатньо правильні та цінні».
Через часті сумніви людина потребує порад. Унаслідок цього картає себе за «безвілля», нездатність сказати «ні», невпевненість. Про таких людей часто кажуть «ні риба ні м’ясо». Вони намагаються змінити себе, відвідуючи тренінги впевненості, займаючись спортом, часом вдаються до провокаційної поведінки. Через постійний розбір варіантів вони втрачають здоровий сон, упускають слушний момент. Зовнішня діяльність поступово змінюється на внутрішню.
Конструктивна установка: «Ухвалюючи рішення, я завжди роблю найкращий вибір для себе в цій ситуації. Кожна думка має завершуватися дією».
3. «Інші люди кращі за мене».
Постійне порівняння себе з оточенням. Людина знецінює себе: «от я дурень», «це зі мною постійно так», «навіщо було братися за це?», «я ж знав, що все дарма», «я безталанний», «завжди знайдеться хтось кращий». Такі індивіди схильні до заздрості, цінують статусність, залежні від авторитетів. Не помічають власні переваги, намагаються копіювати інших, дуже дотримуються моди (не лише на одяг, а й на здоровий спосіб життя, літературу тощо).
Конструктивна установка: «Оточення не краще за мене, а просто інше. Я знаю та ціную свої сильні сторони».
4. «Я не заслуговую на успіх».
Парадокс цього типу самозвинувачення полягає в тому, що людина багато робить для досягнення мети, а в останній момент… із дивних причин просто не може взяти свій «трофей». Чи то втрачає інтерес, чи то щось іде не за планом, чи хтось стає на заваді. Потім тривалий час картає себе, перебуває в депресії, врешті відновлюється і захоплюється новою метою, але на неї чекає той самий сценарій. Так відбувається через переконання, що за успіх доводиться платити і що перемоги, тріумф – це щось унікальне, дароване «зверху», а не результат праці.
Конструктивна установка: «Успіх – це радість, задоволення, визнання. Мій
успіх належить лише мені, і ніхто не зможе його відібрати».
5. «Я не заслуговую гідного ставлення до себе».
В оточенні цієї людини завжди знайдеться хтось, хто тисне на неї: знеціненням, ігноруванням, агресією. Насправді вона може бути прекрасною особистістю, але водночас чомусь регулярно опиняється «під ударом». Здається, що навіть дворові собаки мають на неї «зуб». Якщо це жінка, то вона сто разів може намагатися кинути свого чоловіка чи припинити спілкування з подругою, яка її принижує. Якщо це чоловік, то він здебільшого страждає від тиску керівництва і кар’єрно не розвивається. Але усвідомлюючи це, людина не може нічого вдіяти з собою. Бо всередині живе ось це «я не гідна».
Конструктивна установка: «Повага, любов, прийняття одне одного – ось запорука будь-яких стосунків. Гарне ставлення я заслуговую вже самим своїм існуванням».
6. «Я – заручник власного тіла».
Характерними для цього типу самозвинувачення є поза «підпорядкування» (опущені плечі, зігнута спина, опущена голова), погляд «знизу». Доволі часто такі люди мають хронічні захворювання, які обмежують їхню активність та через які вони можуть уникати зайвого навантаження.
Але попри вторинні вигоди (додаткова увага, можливiсть уникнути додаткового навантаження), пам’ятають про власні обмеження. Часом картають себе за несистемне лікування чи неможливість жити на повну. Проте це лише привід, пошук недоліків та виправдань. Адже тіло – це частина нас, а не некерований механізм. З ним варто подружитися, а не ворогувати.
Конструктивна установка: «Я керую своїм тілом. Моє тіло слухається мене, бо я про нього дбаю».
7. «У житті нічого неможливо змінити. Все уже вирішено за нас».
Це яскравий образ прихильників «теорії змови», любителів політики та шанувальників апокаліпсису. Скрізь вони шукають «великого брата», який має більшу владу, у такий спосіб здаючи власні позиції. Роль жертви дозволяє звинувачувати себе у неспроможності щось змінити, водночас цілі обираються глобальні. Найголовніше, що така людина втрачає цінність моменту, добровільно приймаючи психологію рабства і знецінення людського життя.
Конструктивна установка: «Кожен живе в тій реальності, в яку вірить. Я вірю в те, що світ турбується про мене».
Правила для ліквідації звички звинувачувати себе:
1. Дозвольте собі право на помилку та самовираження.
2. Зменште роль думки оточення у своєму житті.
3. Сформуйте цінність ваших рішень та вчинків.
4. Розвивайте критичне мислення.
5. Намагайтеся спілкуватися на рівних: «очі навпроти очей».
6. Чітко окресліть зону власної відповідальності.
7. Частіше повертайте себе до реальності.